Бердянський нижній маяк

majak.jpg

У тому, що Бердянський Нижній маяк (1838 р.) - найстаріша для Бердянська споруда, згодні як місцеві краєзнавці, так і історична література. Будівництво маяка розпочали 22 квітня 1838 року. Маяк знаходиться на Бердянській косі і вказує шлях до морського порту. Висота споруди - 23 метри, до маяковому ліхтаря ведуть 99 сходинок. Спочатку в якості джерела світла на маяку використовували гасові лампи, їх в 1883 році замінили електричні. У 1889 році на маяку встановили паровий гудок, який попереджав кораблі про близькість берега при поганій видимості. Цей маяк працює і зараз. Ось уже півстоліття його доглядачем є Яків Юхимович Федірко - найстарший серед українських доглядачів маяків.

адреса: вул. Макарова, 185-г

Перший банк у Бердянську

Kazna.jpg

Перший банк в Бердянську з'явився в 1868 році. Через сім років в місті вже функціонувало досить багато банківських установ, наприклад, товариський кредитний союз, банк взаємного кредитування, Санкт-Петербурзький комерційний банк і Азов-Донський банк.

У минулому будівля бердянського Державного банку, побудованого в 1902 році, стояло на тому місці, де Соборна площа припинялась з Біржовим проспектом (нині це перетин проспекту Праці з вулицею Свободи). На сторінках 16 випуску періодичного видання "Нива" (1901 г.) були розміщені фотографії, що висвітлюють процес зведення банку. З путівника по Бердянську, виданого в 1915 р, можна дізнатися, що останнім передреволюційним керуючим Державного банку був І.В. Желябужський. Раніше цей відповідальний пост займали В.Ф. Одарченко і А.А. Беретті. На цю будівлю можна помилуватися і сьогодні. Воно передано у володіння Державного казначейства. Однак його зовнішній вигляд вже істотно відрізняється від колишнього. У 1917 р з фасаду банку зняли двоголового орла, а також розібрали переносний балкон біля головного входу.

адреса: вул. Свободи, 63/29

Будинок портової контори

Zdanie_portovoi_kontory.jpg

Будівля портової контори (30-і рр ХІХ століття)

Бердянський морський порт «народився» разом з містом в 1827 році. У 1830 році відкрили Бердянську пристань. Дерев'яна пристань до нашого часу не збереглася. А ось будівля вузла зв'язку, яке було побудовано разом з нею, вціліло. На табличці, встановленій на будинку, написано, що воно побудоване в тридцяті роки ХІХ століття, тому також вважається одним з найстаріших в нашому місті.

Будівля знаходиться на території Бердянського морського порту, тому її можна побачити тільки раз на рік, в першу неділю липня. В цей час на території порту проходить День відкритих дверей.

Лютеранська кірха

Ljuteranskaja_kirkha.jpg

Лютеранська кірха - євангелічно-лютеранська кірха Христа Спасителя (нім. Erlöserkirche) Німецької євангелічно-лютеранської церкви України, релігійний центр лютеран Бердянська німецької церковної традиції. Архітектурний пам'ятник державного значення.

Розташована на перетині вулиць Лютеранської та Центральної за адресою Лютеранська вулиця, 21. Основна служба починається в неділю о 10:00, також по середах о 17:00 проходить вечірня молитва. Богослужіння проходять російською та німецькою мовами. У кірсі встановлений клавішний духовий музичний інструмент — орган.

Поява німецьких колоністів відноситься до XVII століття. На запрошення Катерини II іноземці почали освоювати Північне Причорномор'я. Їм роздавали землі і звільняли від податків на 30 років.

Перші німецькі колонії виникли біля берегів річки Молочна, все далі просуваючись на схід Бердянського повіту Таврійської губернії. Осідаючи на сподобалися місцях, колоністи облаштовувалися, постійно вдосконалюючи методи обробки землі, сільськогосподарський інвентар, будували колодязі та дренажні системи, успішно займалися різними ремеслами, розведенням худоби, виноградарством і садівництвом.

У 1822 році на землях, займаних чорноморськими німцями (нім.) Рос. був утворений Бердянський колоністського округ (Berdjansk Kolonistenbezirk). Німці Бердянська, які проживали в районі, який до цих пір називається «Колонія», взяли велику участь у розвитку міста. Ними викладено рівні, проглядаються до самого кінця вулиці, які сучасні городяни досі називають так, як їх називали німці-колоністи - «лініями».

У 1865 році була заснована лютеранська громада Бердянська. Тоді в місті проживало близько 180 німців-лютеран.

У 1901 році почалося будівництво лютеранського храму Ерлёзеркірхе (кірха Христа Спасителя). Будувався на пожертви членів громади, яка на той момент налічувала понад 1000 осіб. В основному це були німці, які жили на одній з околиць міста - в так званій Слобідці Німецькій.


Будівництво велося одночасно з будинком громади, розташованому зліва від кірхи, в якому трохи пізніше з'явилося німецьке лютеранство училище.

26 вересня 1903 року кірху освятили.

Після указу українського радянського уряду в Харкові в 1919 році церква відокремлювалася від держави, а церковне майно конфіскувалося і передавалося в народну власність. У 20-х роках XX століття після утисків радянською владою лютеранська церква занепала, в 30-х роках громада була ліквідована, а кірха закрита. Пастори були репресовані.

У 1941 році всі особи німецької національності були виселені з постійного місця проживання. За спогадами місцевих жителів, їх саджали на кораблі або в вагони і везли в невідомому напрямку.

У післявоєнні роки в храмі і будинку громади розташовувалася середня школа № 3, а потім, в 1970-і роки, будівля була передана Бердянському педагогічному інституту.

В 24 червня 1997 року, в День Іоанна Хрестителя за Григоріанським календарем почалося відродження лютеранської громади в Бердянську.

1 липня 2007 року була відновлено богослужіння. У зв'язку з реконструкцією кірхи богослужіння також проходять в будинку громади.

На 2011 рік в громаді перебувало близько 50 прихожан різних національностей.

У 2016 році в рамках декомунізації вулиця Горбенко, на якій розміщена кірха, була перейменована на вулицю Лютеранську.

адреса: вул. Лютеранська, 21

Бердянська кенаса

Kenassa.jpg

Пам'ятка архітектури у Бердянську. Побудована у 1899 році на місці старої кенаси з ініціативи і за участі братів О. М. і М. М. Панпулових, І. М. Айваза, Б. І. Бабая. Вважається однією з найцікавіших за своєю архітектурою будівель міста.

Для спорудження будівлі по всіх містах було організовано збір пожертв, який дав близько 16'000 рублів. Загалом нова кенаса коштувала приблизно 25'000 рублів. Кошти на підведення електрики були залишені в заповіті Панпулова. Скарбником комітету з управління будівництвом був І. М. Айваз.

Внутрішнє оздоблення храму та його прикраси зроблені на кошти місцевих караїмів. Спорудили вівтар брати О. М. і М. М. Панпуловы. У дворі кенаси споруджена красива залізна сукка́, побудована на кошти відомого бердянського підприємця М. Д. Бурназа.

Церемонія урочистого відкриття нового храму відбулася у присутності гахама С. М. Панпулова і всієї місцевої громади. Кенаса відкривалася по три рази на тиждень, причому в неділю — для екскурсій. У 1912році газзаном кенаси був С. І. Культе, який заступив місце свого покійного брата, а габбаєм — М. Д. Бурназ.

За повідомленням К. В. Ханацького, у 1867 році серед жителів Бердянська проживав 141 караїм. Тоді ж, імовірно, було побудовано будівлю старої кенаси, яка згодом зруйнувалася, а нова будівля була побудована на місці старої через майже півстоліття. Незважаючи на те, що бердянська караїмська община, яка складалася з 90-100 сімейств, вважалася однією з найбагатших і налічувала багато великих торговців, а тютюнова фабрика С. Оксюза славилася на всю округу, до початку Першої світової війни велика частина місцевих караїмів виїхала в інші міста, і в Бердянську залишилося не більше 35 родин, а тому суспільне життя було розвинене дуже слабо.

У середині 20-х років XX століття кенасу було закрито, а майно розпродано; зберігся акт про вилучення і розпродажу майна бердянської караїмської кенаси на загальну суму 1141 рублів 75 копійок (86 найменувань, у тому числі п'ять сувоїв Тори, 250 молитовників, бронзові свічники і т. д.)

Починаючи з 30-х років кенаса використовується не за призначенням, в її стінах знаходиться спорт-клуб «Спартак».

адреса: вул. Земська, 16

Будинок купця Єзрубільського

Budinok_JEzrubilskogo.jpg

Єзрубільський — бердянський підприємець, власник відомого книжкового магазину у місті.

З грудня 1917 р., після встановлення у Бердянську радянської влади, по квітень 1918 р. у будинку відбувалися засідання Першої Бердянської більшовицької Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. У 1930-ті роки XX ст. — санаторій військових льотчиків, на початку Великої Вітчизняної війни — шпиталь червоної армії. Після визволення міста від фашистів у 1943 р.— заводський гуртожиток механічного заводу (пізніше — завод “Південгідромаш”). З 1955 р. окремі приміщення на першому поверсі почала займати дитяча музична школа. Поступово усі приміщення будівлі відійшли до школи. На сьогодення — одна з красивіших будівель міста належить Бердянській дитячій музичній школі.

вул. Університетська, 39

Будинок міського початкового 4-класного училища

4-kh_kl._uchilishche.jpeg

Міське початкове двокласне училище відкрито у Бердянську з 1873 р. Училище закінчили відомі діячі української культури, наші земляки: письменник, поет, публіцист Т.А. Зіньківський та етнограф В. Г. Кравченко. На початку XX ст. для училища, яке на той час було вже 4-класним, побудовано власну будівлю. З 1916 по 1919 роки — Вище початкове училище з 6-річним терміном навчання. З 1920 по 1941 роки — семирічна трудова школа №1 ім. I-ї Бердянської ради. Після Великої Вітчизняної війни до 1987 року — середня школа №16. На сьогодення — учбовий корпус №5-а Бердянського державного педагогічного університету.

адреса: вул. Хавкіна, 2

Будинок Бердянської чоловічої гімназії

CHolovicha_gimnazija.jpg

Головний корпус Бердянського державного педагогічного університету – єдина будівля-пам’ятка архітектури у місті. Ще його називають “червоним домом” і порівнюють із казковим палацом – через середньовічний стиль споруди.

 Головний корпус університету спорудили у 1870-х роках як будівлю чоловічої гімназії. Під час зведення використовували цемент та інші найсучасніші технології тих часів. Адже заклад від початку планувався як найкраща гімназійна споруда округу.

Цю будівлю зводили за спеціальним оригінальним планом інженера-капітана К. Єльського. Планувалося, щоб вона була однією з найкращих гімназій не тільки за навчанням, а й як прикраса міста. Щоб ця будівля була найкращою на весь Одеський округ. Гімназія охоплювала територію від сучасної Молдови через увесь південь України до південного федерального округу Росії. Тому будувалася дійсно дуже шикарною і гарною. Вже коли звели стіни, було збільшено кошторис. Він узагалі дуже часто змінювався. Гроші на будівництво давало не тільки керівництво міста, а й земство та городяни.

Завдяки збільшенню кошторису споруду облаштували максимально комфортною для навчання. Вже у процесі будівництва стіни підняли ще на кілька десятків сантиметрів. Це дозволило збільшити кількість повітря на кожного із 500 учнів гімназії. Відтак, кожен поверх будівлі за висотою складає майже п’ять метрів.

Під час будівництва класів продумували усе. Наприклад, зал фізичної культури не торкався стін загалом усієї споруди, щоб вібрації під час занять не руйнували будівлю і шум не заважав іншим заняттям. Все було сплановано для зручності й естетики.

Чоловіча гімназія проіснувала до 1919 року. Вже з 1920-х у «червоному домі» почали діяти педагогічні курси. Згодом їх перетворили на педагогічний технікум, пізніше – на інститут, а з 2002 року – на університет.

Під час Другої світової війни будівлю спалили німецько-фашистські війська. До приміщень студенти змогли повернутися лише у 1953 році, адже всередині споруда вигоріла майже дотла. Попри це, вогонь пережила зовнішня частина колишньої гімназії, разом із казковими баштами та барельєфами. Нині споруда – єдина в Бердянську архітектурна пам’ятка національного значення і перебуває під охороною держави.

адреса: вул. Шмідта, 4